Золоті правила зразкової поведінки дітей

Іноді відчай – мати винаходів та відкриттів. Принаймні, це спрацьовує в той момент, коли ви нарешті починаєте розуміти, як відучити дитину від її страхітливої звички, наприклад, утікати від вас на автостоянці. Така боротьба може бути сповнена драми: ви хапаєте її за руку, плече або за комірець куртки. Вона викручується й біжить уперед стрімголов. У результаті гонитва закінчується тим, що мама плаче і знаходиться в напівістеричному стані, а дитина намагається вирватися, смикається й заливається слізьми. Жах, щоб не сказати більше.

Але! Потім раптом настає момент ясності в тому, як утримати дитину поруч із собою так, щоб для неї це було більш приємним: ви починаєте співати відому пісню, в якій є такі слова, як «Я тримаю тебе за руку», тримаєте дитину за пальчики й качаєте вашими руками в такт. Банально, але це може спрацювати.

Ввести фактор легковажності та пустощів, щоб уникнути конфлікту інтересів, – це одна з ефективних хитрощів. Звісно, вам може знадобитись багато часу, щоб вивчити величезну кількість доступних стратегій виходу з різних ситуацій з вашою дитиною. Однак все ж є один секрет: хоча не існує універсального сценарію, більшість експертів рекомендують саме ці три твердих правила дисципліни.

Мамо, зберігайте спокій

Спрямовуйте свою дитину на прояви кращої поведінки, використовуючи зрозумілі фрази й рівний тон голосу. Маленькі діти, особливо у віці до 6-ти років, усе ще вчаться слухати й розуміти зміст ваших слів. Тому зосередьтесь і чітко викладіть вашу точку зору. Опустіться до рівня очей вашої дитини й використовуйте короткі фрази.

Якщо ваш малюк щойно пошматував нову книгу-казку «Котигорошко», скажіть приблизно так: «Із книгами ми поводимося дбайливо». Дитині набагато легше зрозуміти, чого ж ви від неї очікуєте саме тоді, коли озвучуєте бажану для вас поведінку, на відміну від зворотного, коли ви висловлюєте небажаний для вас варіант («Ми ніколи не рвемо книги»).

Якщо ви відчуваєте, що занадто засмучені, щоби грати роль доброї мами, мовчки порахуйте до десяти або зробіть кілька глибоких вдихів перед тим, як зануритись у процес виховання. Ви зможете заспокоїтись, якщо пригадаєте, що погана поведінка найчастіше не народжується з неповаги. Дітям просто потрібно відчувати кордони терпіння, так вони вчаться. Адже існує багато причин, чому ваша донька може викинути весь одяг із шафи або чому ваш син вирішив використовувати маркер, щоб розмалювати свого молодшого брата. Діти іноді губляться в тому, що вони роблять; але їх мотивація зазвичай зовсім не в тому, щоб розсердити вас. Якщо ви будете приймати все близько до серця, вам буде значно складніше заспокоїтися.

Немає необхідності демонструвати підроблене благополуччя й повне приховування свого розчарування. Якщо буде помітний занадто великий розрив між вашими почуттями та словами, ви збентежите дитину та зіб’єте її з пантелику. Але крики не допоможуть. Напружений тон може налякати вашого малюка й перешкодить йому вислухати те, що ви кажете. Коли ви кричите, ваша дитина змушена відокремлювати емоції від ваших слів, тому їй значно складніше сприйняти те, що ви намагаєтесь їй сказати. Крім того, діти (як і всі ми) з часом стають несприйнятливими до криків. Якщо ви у змозі звести до мінімуму своє роздратування в голосі, дитина буде звертати увагу на підвищений тон саме тоді, коли вам це дійсно буде потрібно, – наприклад, коли ви будете забороняти їй вибігати на дорогу або попереджати про обережне поводження з гарячим напоєм.

Установлюйте обмеження

Визначте кілька основних правил і будьте готові повністю дотримуватись наслідків у тому випадку, якщо дитина порушить ваші правила – це спосіб навчити малюка справлятися ізфрустрацією, викликаною тим, що він не завжди отримує те, чого хоче, а також спосіб навчити його брати на себе відповідальність за свої дії та вчинки. Вашій дитині не завжди будуть подобатись конкретні правила, але знання того, що є межі, які не можна перетинати, допоможе їй відчувати себе оточеною теплом, увагою й мотивуватиме на співпрацю.

Секрет у тому, що ви повинні вести себе справедливо й відповідно до віку дитини. Ваш першочерговий пріоритет повинен полягати у встановленні обмежень, пов'язаних зі здоров'ям, безпекою та елементарною повагою. Це означає, наприклад, що дитина зобов'язана завжди бути пристебнутою в машині незалежно від тривалості поїздки й завжди розмовляти пошепки, коли її молодший братик спить. З іншими «ні» будьте розбірливі. Приємно, коли чотирирічна дитина, перед тим як перервати вашу розмову, каже «Прошу вибачення», але надлишкові правила можуть завадити впровадженню ключових обмежень.

Коли ваша дитина порушує правила, наслідки цих дій дають їй можливість дізнатися про правильну поведінку і, до речі, про самостійність. Незалежно від того, скільки років вашій дитині, наслідок повинен бути:

• негайним (не скасовуйте похід в гості до друга, який запланований через три дні);
• пов'язаним зі «злочином» (якщо дитина продовжує кидати конструктор, їй сьогодні більше не дозволяється грати з ним);
• відповідним (щоразу, коли дитина забуває помити руки, вона повинна відкласти бутерброд і йти у ванну кімнату – незалежно від того, наскільки вона голодна).

​Після того як ви встановили основні правила вашої політики нетерпимості, вам, можливо, буде потрібно додати до списку обмежень інші прояви поганої, дратівливої або грубої поведінки, але не робіть цього відразу. Візьміть добу на обдумування способів систематичного та ефективного впровадження обмежень. Чим більше думок і зусиль ви готові витратити на правило, тим більш імовірно, що ваша дитина буде дотримуватись його.

Заохочуйте співпрацю

Створення спокійної, доброзичливої атмосфери, в якій виконання правил не здається дитині обтяжливим, здатне запобігти безлічі проявів поганої поведінки. Коли діти перед сном бешкетують біля ліжка, ви можете поставити їм таке запитання: «Скільки ви хочете ще побавитися: дві чи три хвилинки?». Просте перетворення розпорядження на варіант вибору викликає менший опір.

Тому пропонуйте варіанти, де тільки можливо: фіолетова спідниця чи синя сукня у школу; яблуко чи банан в якості перекушування; коли прийшов час покинути ігровий майданчик, стрибаємо ми чи біжимо додому? Навіть якщо пропозиція вибору уповільнює процес, ваша дитина буде відчувати, що її думка враховується, і це допоможе запобігти тим майбутнім ситуаціям, коли ви не зможете надати їй варіанти вибофру. Маленькі діти перебувають у постійній боротьбі між своєю залежністю й бажанням автономії. Тому постарайтеся знайти способи допомогти дитині відчувати себе більш значущою, дозволяючи їй набути деяке почуття контролю над ситуацією.

Коли ви передчуваєте опір, вдавайтесь до гумору – якщо надіти підгузок на голову, це справить сильне враження на вашого непокірного малюка та змусить його постояти спокійно під час перевдягання. І не забувайте винагороджувати позитивне, узгоджене, життєрадісне ставлення вашої дитини, над розвитком якого ви так важко працювали. Надавайте дитині багато позитивної уваги й обіймайте тоді, коли вона не забуває прибрати іграшки, ніжно гладить молодшого братика або сестричку або тягне вас до вхідних дверей, коли прийшов час виходити з дому. Це налаштовує малюка на успіх, від якого виграють усі.